Самостійні подорожі Україна

Дорога до Білого Слона: зимовий похід в Карпати після бурі

Діма
Written by Діма
Вже не один рік було бажання застати справжню зиму в горах із засніженими смереками та заметами. Це виявилось не так просто, може зміни клімату загострилися, чи потрібно мати гарну вдачу.

Ми вичікували, моніторили сайти погоди та чекали бурі. Дорога була вибрана до Білого Слона – покинутої польської обсерваторії на горі Піп-Іван. Компанію мені склав досвідчений альпініст та чудова людина Северин Володимир.

Дземброня – високогірне селище, наша відправна точка і доволі відоме, серед фотографів, і не тільки, своїми туманними пейзажами.

Першого дня зимою і не пахло, а прогнозована буря так і лишилася на сайті погоди.

Справжня весна посеред лютого місяця.

Ми не втрачаємо надії, вирушаємо далі до Вухатого каменя, де плануємо заночувати.

Дорогою трапилась весела компанія білорусів – фрілансерів, або як їх називає їхнє законодавство – «туніятців».  Вони розповіли, що поки вивчають Карпати для фрірайду і просто відпочивають вже 2 місяць в горах, сплачують податок на безробіття 240 $ у своїй країні. Ось таке теж буває.

Наперед скажу, мандрівка затягнулася на 6 днів.

Природа спокійна, а пейзажі все більше вражають з набором висоти. Потрапляєш у хмару, а через мить відкривається чудовий краєвид.

Якими б легкими не здавалися розповіді і вражаючими фотографії, все ж таки  не завжди легко, бо були ми у зимовому поході, спали в наметах, підіймалися лавинонебезпечним схилом та долали замети. Інколи лише рюкзак не давав до кінця провалитися у сніг.

Кілька годин блукали через густі хмари, пройшли важкий підйом. Нас зустріла відома обсерваторія «Білий Слон» на горі Піп-Іван.

Карпати дивовижні. Були тут десяток разів, а гори завжди по-іншому виглядають. Білі стіни обсерваторії, хрест і капличка обросли в деяких місцях метровим шаром льоду.

Тільки лишається спостерігати, яку красу створює природа.

Все побачене мене надихає на сотні фотографій. Вова радіє, що не довелось самому планувати та купувати харчі для походу та мріє про шашлики.

Лапаті ялинки та заходи сонця чекали попереду. Цієї ночі лютувала буря.

Зламана дуга намету першого дня та прогноз погоди переконали нас далі йти не пішки Чорногірським хребом, а наземним транспортом до полонини Кукул, через село Шибене.

Цей зимовий похід в Карпати був одним із найяскравіших.

Нарешті нам трапилися пухнасті ялинки, які спостерігав раніше тільки на фотографіях.

В зимових умовах краще реєструватися в рятувальників, що чергують в обсерваторії. Ми так і зробили.

На Кукулі цікавої і творчої атмосфери додала компанія двох ландшафтних фотографів. Вову не лякала вага м’ясного набору на підйомі до полонини, а смачний шашлик наступного дня додав всім сил.

Ночівля була в місцевій дерев’яній колибі. Влітку тут пастухи варять сир з овечого молока.
До півночі потріскувала ледь вцілівша пічка, а під ранок добре відчувалося -15°C.

Виявилося, що цієї ночі було пів затемнення місяці, не знаю як це вплинуло на нас а результат на фото.

Ось такий вид відкривається з полонини Кукул на г. Говерла.

Так минув цілий тиждень, непомітно, швидко, з досвідом та гарними враженнями.

Цікавинки про гору Піп Іван і обсерваторію читайте на karpaty.ua

Про автора

Діма

Діма

Мандрівник та фотограф