Індія Самостійні подорожі

Індійський дженерал клас, або коли дорога – це реаліті-шоу

Written by Нінель
7-годинна дорога поїздом не віщувала пригод, хоча про індійські поїзди ми багато чули та вже їздили декілька разів. Вчорашній переїзд ми провели одиноко у вагоні дженерал класу. Лише іноді проходили продавці чаю та солодощів.

Сьогодні доля вирішила компенсувати несправедливість. На наш поїзд до Хампі ми купили квиточки перед відправленням, як завжди, у загальний вагон – дженерал клас. Їхати мали вдень, тому «сліпер» вагон був непотрібний та й квитків уже не було.

цим мужичкам пощастило зайняти козирні місця

Цим мужичкам пощастило зайняти козирні місця

Ще на платформі нас насторожила велика кількість пасажирів, які чекали на поїзд. Ми вже знали, що наші вагони розташовані вкінці, або на початку поїзда, тому передислокувались туди. А тут – сюрприз: дженерал клас у середині поїзду. Поки ми добігли туди, у вагоні вже не просто не було місця, а було проблематично зайти. Ми із зусиллями зайняли місце у проході, поставили рюкзаки та стали уявляти довгу поїздку до Хампі.

На нижніх сидіннях уже було по 5 пасажирів, усі багажні полиці були обліплені людьми. У проході дехто сидів, а були такі, що спали прямо на підлозі між ногами.

DSC_5357

У дженерал класі можна все 🙂

За півгодини добра «тьотя» попросила двох мужиків підсунутися і ми сіли другими на одинарні бокові сидіння.

Ще через півгодини у дженерал клас стали носити чай, самоси різних видів, булочки, закуски, салати, огірки, горішки, рис біріані, снеки, виноград і знову те ж саме та по декілька разів, браслети, сувеніри… Сидіти було не нудно і доводилося не довго. Продавці протискувалися із ящиками через людей, переступали через тих, хто спав і сидів. Далі пішли різні види жебраків. Кожен персонаж із своїм номером не давав нудьгувати.

DSC_5352

“Зіркову” програму відкрили трансвестити. Тут вони – аналог циган, бо можуть навести порчу, чи навпаки -щастя. Чоловіки, в переважній більшості, платили гроші за те, щоб їх не чіпали. Вони покірно діставали гроші, бо боялися, що можуть стати бездітними.

Тих, хто не хотів платити, починали діставати різними методами. Перша група могла ляснути по нозі, другі – обіймали та залазили навіть на багажні полиці, щоб розбиратися із непокірними. А на останок зайшов, чи то зайшла найнагліша. Вона обіймала, цілувала, сідала на руки, лапала і злісно погрожувала.

DSC_5359

Із усього вагону знайшлося лише двоє мужчин, які активно були проти і навіть один закликав не платити, решта ж не проявляли жодного обурення, ніяк не опиралися, хоча без охоти платили. Іноземців трансвестити не чіпали, а лише віталися.

DSC_5363

Ось така подорожня пригода. Кожен персонаж своєрідний і не схожий на інших. Вражає спокій та пофігізм індійців. Вони й справді не бачать проблем, тому щасливі, часто сміються та радіють простим приємним речам, як наприклад новому кольоровому браслетику за 10 рупій. Дженерал клас для них – звичайна річ, більшість, мабуть, навіть не купляє квитків, бо контроль буває дуже рідко.

Під час подорожі багато до чого звикаєш і не звертаєш уваги на дискомфорт в очікуванні нових захоплюючих місць.

Вірупакши - головний храм Хампі

Вірупакши – головний храм Хампі

Хампі зустрів нас заходом сонця і сповна компенсував усе тихим вечором біля величних храмів і теплим вітром на горі, смачними самосами та чорним чаєм з молоком. Подорож у дженерал класі стала цікавою пригодою.

Житло у Хампі ми знайшли без пригод на місці за 600 рупій на трьох (бо маємо попутницю), попередньо переглянувши сайт.

[tp_hotelmap_widget coordinates=”15.33524, 76.46094″ width=700 height=300 zoom=17]

Про автора

Нінель

Творець яскравих фотоспогадів, тревелблогер

6 коментарів

  • Незабываемый опыт и красивое вознаграждение в конце туннеля, вернее поездки.
    Дневной поезд, столько людей, много вентиляторов..ароматы соответствующие, небось? кстати, с курением там как? Тьма торгашей и попрашаек, редкий контроль…значит и с безопасностью так же…

    • Із ароматами було все в міру, більше пахла їжа, яку носили.
      В поїзді не курять, але забула розповісти, що у них був якийсь жувальний тютюн і вони його закладали за губу із якоюсь білою речовиною, а потім через 20 хвилин ставали плювати у вікно)

      Мені здається, що коли багато людей, то там важко щось вкрасти. От вночі я пагано сплю, бо просинаюсь, коли хтось поряд ходить-сидить. Сьогодні в поїзді Хоспет-Майсур, вже в сліпер класі між двома нашими нижніми сидіннями вляглась на підстилці жінка із дитиною і запросто могла б ритися в карманах сумок. Добре, що там нічого такого не було) А може то фантазія, так вночі працює…

      • Видеть как плюются тоже не самое приятное зрелище, но можно хотя бы абстрагироваться или отвернуться, а вот с сигаретным дымом так не сделаешь. С двух зол выбирают меньшее, пусть уже жуют, чем воняют.

        Мне вот кажется, чем больше народу, тем легче воришкам…больше отвлекаешься и бдительность притупляется. У нас в поездах хоть и есть милиция, но всё равно ходят всякие мутные… может поэтому такие мысли и появляются, раз там нет контроля, то и шансов больше на неприятный опыт…

        Слушай, судя по фоткам, индийцы ездят налегке, все места заняты, полочки и пол, куда же они кладут свои лахи, чемоданы?

      • Там на полах люди зі всоїми речами сидять, десь запаковують повністю багаж.