Індія Культура Люди

Коледж в Індії, де вчать керувати уявою та усіма м’язами тіла

Нінель
Written by Нінель
Ланцюжок подій та знайомств, інтерес до культури та освіти веде нас у арт коледж в Індії, щоб побачити як навчають Мохініятам і Катхакалі, поспілкуватися про візуальне мистецтво.

Катхакалі ми вже бачили на вулицях Кочі і дещо розповідали у статті. Незрозумілі назви виявляються традиційним танцем та театральним дійством, яке опановують багато років.

DSC_0580

«Чого можна очікувати від звичайного вищого навчального закладу? – Нічого особливого, але кожне місце “роблять” люди. Так сталось й у нашому випадку». Біля входу зустрічаємося із Санулом, вчителем скульптури. Потрапляємо у великий павільйон-майстерню. Тут вироби із різних матеріалів -глина і дерево в перевазі.

 
DSC_0584

викладачі та студенти раді розмові

DSC_0681

Із розмови стає зрозуміло, що сюди потрапляють на навчання за покликанням. В Індії часто професія успадковується. Студенти, із якими ми говорили, були із не мистецьких сімей.

майстерня скульторів

майстерня скульторів

Схоже, що так як і в Україні, існує прогалина між навчанням та працевлаштуванням. Не усі студенти, із якими ми говорили, уявляли що робити після закінчення.

DSC_0591

Частина скульпторів подаються в архітектуру,  дехто шукає себе у мистецьких проектах. Вийти на зарубіжні ринки із скульптурою важко. 4-5 років тому був сплеск попиту на індійське мистецтво. Зараз дещо млявіше, мабуть, через економічну кризу.

DSC_0590

Середовище для творчості та висловлення досить вільне. Часом трапляються замовлення від провладних організацій на виготовлення скульптур місцевих політичних діячів.

DSC_0613

У художників основна частина часу приділяється практиці. Ми бачили студентів, що малюють на коридорах, у майстернях, на колінах.

Тут можна й пообідати.

DSC_0609

А ще на навчання приходять, як на другу освіту, чи то на курс. Автор картини танцюрист, який у 27 років вирішив навчатися малюванню. Приходить у майстерню та на обрані курси у вільний час.

DSC_0614

Серед студентів є й молоді люди із вадами. Суреш, не може говорити, проте це не завадило йому довчитися до магістратури.

DSC_0618

Шруті раніше не вивчала музику. Лише у коледжі взяла в руки інструмент. Для нас ця система залишилася не зрозумілою.

DSC_0636

Основна кількість студентів вивчає традиційні мистецтва Керали. Танець Mohiniattam для дівчат, хоча на курсі є декілька хлопців. Викладання досить строге.

DSC_0653 DSC_0666
DSC_0656 DSC_0660

Зовсім неочікувано для нас, викладачі театрального курсу Катхакалі влаштували імпровізований урок-виставу. Щоб відточити майстерність актора потрібно навчатись 6-10 років, якщо не брати додаткових курсів із гри на барабанах, чи театрального мейк-апу.

DSC_0780

Виявляється, студенти, після завершення навчання, працюють не лише у театрах, де є щоденні вистави для туристів, а і, в основному, в храмах. Саме звідси походить Катхакалі.

Подивіться як викладач зображає Panchali, дружину, якій чоловік Bhima   шукає квітку.  Усі ролі тут виконують чоловіки, так склалось ще із 17 століття.

Студенти відточують жести, міміку, рухи під музику, вивчають історії із Рамаяни та інших релігійних писань. За невдалу міміку можуть отримати палкою від учителя.

Деякі рухи здаються фізично неможливими і нагадують кадри із фільму «Матриця».

За декілька годин у “RLV Fine Arts” коледжі, який за структурою навчання все ж схожий на університет, ми відчули його дружню атмосферу. Тут, як і скрізь, де ми бували, раді іноземцям та увазі до своєї культури.

Про автора

Нінель

Нінель

Творець яскравих фотоспогадів, тревелблогер

  • Inna Osypenko

    Пусть внешне этот ВУЗ и выглядит обычно, но внутри просто поражает, особенно эта студия для скульпторов, столько света и пространства, так и хочется творить, больше похоже на место куда приходят с удовольствием провести свободное время, подзарядиться и вдохновиться, такая непринужденная атмосфера. Я бы этот зал называла Храмом Музы ))) там есть где разогнаться воображению. Но там где можно схлопотать палкой рассеивается вся непринужденность и простота, и у серых будней всё больше шансов поселиться в головах, где Музе не остаётся места.

    Приятно читать истории людей, которые живут “как все”, когда сами отличаются. Не часто о таких случаях услышишь.Вот только на днях прочитала про одного мальчика, Лёву Портнягина, который ослеп после неудачной операции и вынужден был покинуть школу, но у жизни были на его счет свои планы, и она подкинула ему добрых людей – одноклассников, которые водили его в школу по очереди, шептали на ухо, что пишет учитель на доске, и провожали домой. Они даже водили его на каток и концерты. В результате весь класс стал учиться лучше, мальчик получил золотую медаль, в ВУЗе уже новые друзья стали его глазами, и всего несколько лет спустя стал всемирно известным математиком, внесшим свою лепту.

    Как просто человек может лишиться самой возможности учиться, в силу определенных причин и не по своей воле..и как тяжело найти достойную альтернативу…Здорово, что есть места и люди, для которых это вызов, а не помеха. Изменить план, формат, подачу, а-то как-то получается, что многие пытаются судить рыбу по её возможности взбираться по дереву. Равенство, конечно, хорошая штука, но её часто неправильно понимают. Лучше тогда пусть многое будет по справедливости.

    • Nina Lishchuk

      Хороша історія про математика. Тут скоріше ставили студенту менше формальних вимог і дивилися на його здібності. Мабуть так він зміг вчитися.

      • Inna Osypenko

        Косить всех под одну гребёнку – это уже устаревшая модель образования, при том не действенная. Пусть будет какой-то обязательный минимум один для всех, но основную ставку нужно ставить на развитие талантов и предрасположенностей, которые у каждого свои, как и биоритмы, беря во внимание и состояние здоровья, как в данных случаях. Расписание тоже следует подгонять индивидуально. В будущем , надеюсь, так и будет.

  • Daryna

    Это для меня открытие -образовательная история из Индии )